Перевага пристінного куща винограду

Зотов В.В. Виноград на стінах будинків

Чому виноград підіймається нагору? Ще одна важлива біологічна особливість виноградної лози. – Різкі контрасти. — Від часів Катона до наших днів. — Необмежені можливості.

Чи можливо, щоб один кущ давав півтонни винограду? – Запитає інший читач. Адже відомо, що на звичайних виноградниках кущі дають по три-чотири кілограми ягід. Чому ж кущі, що вирощуються біля стін будинків та на альтанках, приносять такі рясні врожаї? Можливо, для пристінної та альтанкової культури потрібні якісь особливі сорти винограду?

Але тут справа не в сортах, а в біологічних особливостях виноградної лози. Кущі будь-якого сорту винограду найкраще почуваються і плодоносять, коли вони мають можливість підніматися на високу опору і утворити високий стовбур з потужним розгалуженням.

Виноградна лоза відноситься до ліан, які здатні підніматися нагору. Чіпляючись своїми вусиками за будь-яку опору, вона може піднятися на багатометрову висоту. Ця здатність виробилася в неї, як і в інших ліан, внаслідок тривалої еволюції. В давні часи на місця, де ріс виноград, насувався ліс. Крони дерев стали затінювати кущі винограду. Але всяка зелена рослина, як відомо, без світла жити не може, а виноград особливо любить сонце, йому потрібно більше світла. І ось у боротьбі за світло вижили ті виноградні рослини, які набули здатності вибиратися з-під пологи лісу нагору, до сонця. Така здатність стала однією із біологічних особливостей виноградної лози. Це, щоправда, не означає, що виноградна лоза має обов’язково лізти вгору. Чіпляючись вусиками за будь-який предмет, вона може слатися і горизонтально. У природному стані виноградні кущі, що ростуть на відкритих місцях, стелиться по землі та виступах скель. А якщо вони ростуть у лісах і садах, то піднімаються на дерева.

Цілком зрозуміло, що умови пристінної та альтанкової культури цілком відповідають цій найважливішій біологічній особливості виноградної лози.

Більше того, саме в таких умовах виноградна рослина може найбільш яскраво проявити великі сили, що таяться в ній, набагато яскравіше, ніж у звичайних умовах виноградника — з присадкуватими безствольними кущами.

Тут треба сказати і про іншу важливу біологічну особливість виноградної рослини, а саме про характер розгалуження лози.

У природному стані зростання виноградного куща починається з утворення стовбура, що згинається. Після вкорінення лози на ній утворюється потужна однорічна лоза, яка, чіпляючись вусиками, піднімається на дерево або стелиться по землі. Наступного року бруньки завмирають, та якщо з кількох верхніх утворюються пагони, які згодом є розгалуження багаторічного стовбура.

Надалі йде розгалуження. На відгалуженнях багаторічного ствола, на однорічних лозах, виростають зелені пагони з гронами. Більшість з них до осені не деревіє і протягом осені та зими всихає, а на здерев’янілих виростають наступного року плодові зелені пагони. Після трьох-чотирьох років на нижній частині відгалуження стовбура, на чотири-п’ятирічній деревині, утворюються потужні пагони-замінники, які займають місце верхньої частини, що одряхліла і омертвіла, лози. У наступні роки вони також старіють і відмирають, а їхнє місце посідають нові пагони-замінники.

Пагони-замінники, що розвиваються на багаторічній деревині, вирізняються великою життєвістю. Їх зростання у кілька разів перевищує зростання пагонів, що утворюються з бруньок однорічних лоз. Їх листя набагато більше і має більш інтенсивне зелене забарвлення. У перший рік пагони-замінники не плодоносять, зате, починаючи з другого року, приносять рясний урожай.

Таким чином, виноградні кущі систематично омолоджуються, замінюючи стару лозу потужними життєздатними пагонами-замінниками.

Ця властивість виноградної рослини дозволяє систематично омолоджувати її в умовах, де кущ може розростатися на великій площі. Але можливість розростатися далеко не завжди надається йому. І це залежить не лише від природних умов.

Кому довелося побувати на виноградниках у різних місцевостях, той, безумовно, помічав велику різноманітність форм та розмірів кущів. Навіть у межах одного і того ж району, в тому самому господарстві, можна нерідко спостерігати величезні, потужно розвинені виноградні кущі
та маленькі кущики.

Так, у Молдові можна бачити шпалерні виноградні насадження з досить густою посадкою, де кожен кущ займає не більше 3-4 квадратних метрів, і виноградники з величезними кущами форми молдавська чаша, що займають від 10 до 12 квадратних метрів кожен. У Грузії поряд з маленькими кущами форми добларі, що ледве досягають у висоту грудей людини, а в ширину займають всього 100-120 сантиметрів, ростуть кущі форми магларі, що покривають дуже великі дерева. Подібних прикладів можна навести багато.

У чому причина цих контрастів? Справа тут не тільки в навколишніх природних умовах, хоча вони, безумовно, відіграють величезну роль. Головну причину треба шукати в тих історичних та економічних умовах, у яких розвивалося виноградарство, в агротехніці, що змінювалась у зв’язку із зміною цих умов.

Цікавий опис агротехніки винограду знаходимо у сільськогосподарському трактаті «Про землеробство», написаному Катоном Старшим, політичним діячем та письменником Стародавнього Риму, який жив більш ніж за 2100 років до нашого часу. У цій книзі знайшов відображення сільськогосподарський досвід дрібних і середніх землеробів Риму, того середовища, з яким Катон був пов’язаний за своїм походженням та раннім періодом своєї діяльності.

Головним в агротехніці винограду тих часів було формування більш потужних кущів.

«За виноградом дивися, доглядай так,— рекомендував Катон.— Добре підчищену лозу підв’язуй прямо, щоб вона не згиналася; веди її весь час вгору, поки можеш. Залишай плодові пагони і ті, якими оновлюється лоза: дій правильно. Примушуй лозу рости якомога вище і підв’язуй її правильно; не надто стягуй. Старі лози ріж якнайменше».

Опорою для виноградних кущів на той час служили високі дерева, переважно в’язи, які заздалегідь, за 10—15 років, висаджувалися біля майбутнього виноградника. Формували кущі на деревах в такий спосіб. Після того як прийнялися і зміцніли виноградні саджанці, пагони, що виросли з них, в перший рік розташовували на нижньому щаблі гілок дерева і з кожним роком піднімали до наступного ступеня. Завжди залишали по одному товстому пагоні на кожному щаблі і один пагін – для подальшого формування стовбура у верхній частині дерева. З решти видаляли при обрізанні всі пагони, які щойно принесли плоди, а нові розташовували по сходах гілок дерева, нарізавши для них з усіх боків підпірки. При цьому способі підрізання лози, як волосся, спускалися з гілок дерева, так що і дерево і саме ці «волосся» були одягнені ягодами.

Така агротехніка характерна на той час, як у сільське господарство Стародавнього Риму переважало дрібне і середнє землеробство, розвивалося просте товарне виробництво, коли значне місце у виробництві займав працю вільних селян. Щоправда, цей час уже відходив у минуле, коли писав свій трактат «Про землеробство» Катон, але він у ньому показав сільськогосподарський досвід, накопичений попередніми поколіннями хліборобів. У дрібного чи середнього землероба виноградні насадження займали невелику ділянку, і він усіляко намагався з кожного куща отримати багато винограду. Тому він прагнув формувати можливо великі кущі і забезпечувати сприятливі умови для їх зростання і розвитку: поливати їх, піднімати їх все вище ні дерева, заздалегідь висаджені. Благо сільський господар того часу ще не боявся, що буде розорений великим землеробом і плоди його багаторічної праці дістануться загарбнику; він міг спокійно доки виростуть великі дерева, які слугуватимуть опорою для потужних виноградних кущів.

І треба сказати, що за такої агротехніки давньоримські виноградарі збирали дуже високі врожаї: якщо перерахувати на сучасні заходи, вийде близько 500 центнерів на гектар.

Основні прийоми вирощування винограду, описані Катоном, були характерні і для інших країн Європи та Азії тих часів. І так само, як трактат «Про землеробство», збереглися досі способи формування великих виноградних кущів, що виникли в давні часи, такі, наприклад, формування, як магларі і хейвані в Грузії, тарма у Вірменії, дугоподібна в Узбекистані, молдавська чаша, занесена ще давніми римлянами на територію нинішньої Молдавії. Для всіх цих формувань характерні потужні розгалуження стволів, крона, розташована на деревах, на високо піднятих над землею дерев’яних стелажах, на спеціальних дугах або численних кілках — але 25—30 штук на кущ.

Коли в сільському господарстві Стародавнього Риму переважання дрібного й середнього землеробства змінилося пануванням великих рабовласницьких господарств — латифундій, у яких виноград став розводитися великих площах, різко змінилися й прийоми вирощування винограду. Виноградники винесли на неполивні землі. Господарі латифундій, одержимі прагненням якомога більше і швидше наживатися на рабській праці, не стали чекати десятиліть, доки виростуть дерева — опори для виноградних кущів.

Так почали поступово зменшуватися розміри виноградних кущів, з’явилися нові формування без опор, виникла нова агротехніка, опис якої зберігся в «Природній історії» Плінія Старшого, римського вченого і письменника, який жив у першому столітті нашої ери. Там уже пишеться не про могутні виноградні кущі, що піднімаються на високі пори — дерева, а про кущі, що не перевищують у висоту зріст людини і вирощуються часто без опор.

«Якщо хочуть, щоб лоза росла самостійно, без тичин,— писав Пліній,— то спочатку вона все ж таки вимагатиме хоч якоїсь підтримки, поки не навчиться стояти і підніматися прямо… Таку лозу зростання, що перевищує три фути, змушує схилятися; для інших (тобто для лоз. мають опору) допустимо зростання від п’яти футів і більше, аби він не перевершував звичайного людського зростання ». Для таких кущів Пліній рекомендує коротку обрізку: «Завжди потрібно залишати тільки лози, що мають при родючому ґрунті по три бруньки, при худому — по дві; краще, щоб вони були численнішими, ніж довгі». Перевага невеликих кущів, що не перевищують зростання людини Пліній мотивує тим, що вони «доступніші для підчистки, окопування і всякого взагалі догляду». Таке прагнення спрощення догляду за кущами дуже притаманно великому виноградарському господарству.

Але різке зниження потужності виноградних кущів спричинило різке зниження врожайності. За часів Плінія виноградарі збирали значно менші врожаї, ніж за часів Катона.

Тенденція до подальшого зменшення виноградного куща зберігалася протягом багатьох століть. У Франції часів розвитку капіталізму, коли почали виникати великі виноградарсько-виноробні господарства, прагнення до прискорення обороту капіталу спонукало власників цих господарств змушувати кущі швидше вступати в плодоношення, не чекаючи, поки вони розростуться до великих розмірів. До того ж, при великих розмірах кущів важко чи майже неможливо було механізувати догляд за ними і надто складно було влаштовувати опори. Нарешті, виноградники в переважній більшості випадків розміщувалися на землях, де неможливе полив і, отже, не можна забезпечити водопостачання потужних виноградних рослин. Все це призвело до того, що стали висаджувати виноград надзвичайно густо, в деяких департаментах Франції — до 25 тисяч кущів на гектар і відповідно застосовувати дуже малі формування шляхом спеціальної короткої обрізки.

Штучне зменшення розмірів куща за допомогою короткої підрізки суперечить біологічним властивостям виноградної рослини та послаблює її. Кущ стає безштамбовим, тобто позбавляється багаторічного ствола. Внаслідок частих поранень у підставі штамбу утворюються рани, а навколо них відмирає та загниває деревина, тут виникає вогнище зараження багаторічної лози грибними та бактеріальними захворюваннями. Такі кущі недовговічні, вони значною мірою втрачають свою стійкість до морозів і хвороб, швидко старіють і дають менші врожаї. Все ж таки вирощування безштамбових виноградних кущів виявилося можливим завдяки великій життєвості лоз, їх здатності протягом деякого часу регенерувати, тобто відновлювати втрачені органи.

У свій час Франція вважалася країною передового виноградарства і багато інших країн запозичили в неї агротехнічні прийоми. У минулому столітті російські поміщики завезли з Франції до Росії ряд французьких сортів та способи формування виноградних кущів, що витіснили старі місцеві формування, які не відповідали новим економічним умовам.

В даний час у нашій країні всі науково-дослідні інститути та дослідні станції та виноградарству успішно працюють над поліпшенням способів формування та обрізки кущів. Вже впроваджено у виробництво деякі нові, досконаліші формування, розроблені радянськими вченими у співдружності з передовиками виноградарства.

Однак необхідність пристосовувати виноградники до механізованої обробки та умов покривної культури та розміщення виноградних насаджень зазвичай на неполивних землях змушують у виробничих умовах застосовувати невеликі формування, хоч це не дозволяє повністю використовувати величезні можливості, закладені у виноградній лозі. Тому виноградарі-практики та вчені продовжують працювати над вдалим вирішенням цього питання.

Але в умовах пристінної та альтанкової культури ніщо не змушує виноградаря обмежувати розміри кущів. Стіна-готова опора, досить висока і широка – є де розростатися кущі. Забезпечити один або кілька кущів добривом, поливом – справа нескладна. Неважко розташувати їх так, щоб вони отримували гарне сонячне освітлення. Роботи з догляду потрібно не так багато. Питання формування та підрізування в цих умовах абсолютно зрозумілі і не викликають жодних сумнівів. Тут можна застосовувати агротехнічні прийоми, що давним-давно виправдали себе, що дозволяють вирощувати потужні, високостовбурні кущі.

Ось чому в пристінній і альтанковій культурі виноградна рослина може розкривати всі свої сили і служити не тільки чудовою прикрасою, а й давати найвищі врожаї найціннішого продукту харчування. Потрібно тільки вміло вирощувати його та доглядати його. А для цього, звичайно, необхідно знати його властивості та особливості, його вимоги до умов середовища і ті прийоми, за допомогою яких можна найповніше ці вимоги задовольняти.

Залишити відповідь Скасувати відповідь